Голос Жирафа
Giraffa camelopardalis) — млекопитающее из отряда парнокопытных, семейства жирафовых. Является самым высоким наземным животным планеты.
Самцы жирафа достигают высоты до 5,5—6,1 м (около 1/3 длины составляет шея) и весят до 900—1200 кг. Feb 17, 2014 - Голос жирафов имеет свои особенности Существует мнение, что такие животные, как жирафы совершенно не имеют голоса, потому.
Для отличия от родственного ему окапи («лесного жирафа») иногда называется степным жирафом. Образ жизни Жирафы являются исключительно травоядными животными. Строение тела и физиология позволяют жирафам питаться листвой древесных крон — на высоте, где у них нет конкурентов. Из деревьев жирафы охотнее всего предпочитают акацию. Жираф охватывает ветвь своим длинным языком, тянет её ко рту и общипывает листья, оттягивая голову назад. Язык и губы построены таким образом, что не повреждаются, несмотря на колючие сучья. Ежедневно жираф потребляет около 30 кг пищи и проводит за едой от шестнадцати до двадцати часов в сутки.
Спит жираф лишь очень непродолжительное время, примерно один час в сутки. Потребность в жидкости покрывается, в основном, за счёт пищи, из-за чего жираф может обходиться без питья на протяжении недель. Если же он всё-таки пьёт, то может за один раз выпить до 38 л воды. Во время питья он вынужден широко раздвинуть передние ноги, чтобы опустить голову достаточно низко. В этой позе он, будучи неповоротливым, особо уязвим для хищников и поэтому приступает к питью только тогда, когда убеждён, что ему не грозит опасность.
Таким же способом жираф собирает пищу с земли, однако такое случается лишь в голодное время. Небольшое стадо жирафов Жирафы живут поодиночке или в небольших стадах, не особо привязанных друг к другу.
Определённых ареалов у жирафов нет, а местность, которую они обходят в поисках пищи, может составлять до 100 км2. Социальное поведение зависит от пола: самки придерживаются стад от 4 до 32 особей, в которых время от времени меняется состав. Иерархические структуры и поведение жирафов в стаде ещё не до конца исследованы. Молодые самцы до достижения половой зрелости тоже составляют небольшие отдельные группы, после чего начинают жить в одиночку. Нередко жирафы передвигаются вместе со стадами антилоп или зебр, так как это придаёт им большую безопасность. При встрече двух взрослых самцов дело часто доходит до ритуального поединка, в котором они становятся рядом друг с другом и пытаются ударить головой по шее соперника. В периоды спаривания поединки между самцами носят более агрессивный характер и могут дойти до такой отчаянности, что один из конкурентов может быть в итоге «избит» до потери сознания.
Вариантом выяснения отношений может быть и поединок у дерева, в котором каждый стремится обойти соперника так, чтобы прижать его к стволу. Случаев, в которых жирафы применяли друг против друга свои опасные удары передними копытами, что они обычно делают против хищников, не наблюдалось. Широко распространено мнение, что жирафы являются безголосыми животными. Однако на самом деле они общаются между собой на частотах ниже 20 Гц, не слышных для человеческого слуха. Самка жирафа с детёнышем Спаривающиеся ангольские жирафы (Giraffa camelopardalis angolensis) в парке 'Этоша', Намибия Брачный период обычно длится с июля по сентябрь, а продолжительность беременности составляет 14-15 месяцев. Как правило, рождается только один детёныш.
Рождение происходит в позиции стоя, поэтому новорожденным первым делом предстоит падение с двухметровой высоты. Сразу после рождения жирафёнок достигает 1,8 м в высоту и 50 кг.
Уже спустя час детёныш твёрдо стоит на ногах и через несколько часов начинает бегать. Однако в стадо детёныши допускаются только через две-три недели. Примерно полтора года потомство остаётся с матерью. В четырёхлетнем возрасте жираф достигает половой зрелости, в шесть лет достигает полного роста. В дикой природе продолжительность жизни составляет около 25 лет, в неволе около 35. Из-за своих размеров у жирафа есть лишь немного естественных врагов, а от тех немногих хищников, которые осмеливаются напасть на него, жираф довольно эффективно обороняется сильными ударами передних копыт, способными размозжить череп любому неосторожному нападающему. В заповеднике 'Этоша' однажды наблюдалось, как львы запрыгивали на жирафа и перекусывали ему шею.
Однако такие моменты являются большим исключением по отношению ко взрослым жирафам. Молодняк, однако, часто становится добычей львов, леопардов, гиен и диких собак. Несмотря на защиту матери только от 25 до 50% молодых жирафов достигают взрослого возраста. Есть ли голос у жирафов Широко распространено мнение, что жирафы являются безголосыми животными.
Однако на самом деле они общаются между собой на частотах ниже 20 Гц, не слышных для человеческого слуха. Размеры Жираф — четвертое по величине наземное животное; крупнее жирафа только слон, бегемот и носорог.
Самые крупные самцы достигают высоты 5,9 м до макушки и 3,7 м в холке при массе около 2 т (средние показатели примерно 5,2 м, 3 м и около 1 т). Самки в среднем мельче: примерно 4,4 м до макушки, 2,7 м в холке и массой 600 кг. Хвост жирафа, длиной приблизительно 1 м, оканчивается кисточкой черных волос. Враги Единственный серьезный враг взрослых жирафов (если не считать человека) — лев. Чаще всего он нападает, когда жираф лежит или стоит, неуклюже согнувшись, — пьет воду или щиплет траву.
На молодых жирафов охотятся и другие хищники, например леопарды и гиены. Человек долгое время убивал жирафов ради мяса, сухожилий (для изготовления тетивы луков, веревок и струн музыкальных инструментов), кисточек с хвоста (для браслетов, мухобоек и ниток) и шкуры (из нее делали щиты, барабаны, кнуты, сандалии и т.п.). Бесконтрольная охота стала одной из главных причин сокращения как численности, так и распространения этих животных. Размножение Жирафы размножаются круглый год, но, как правило, наиболее интенсивно спариваются в сезон дождей, например в марте.
Беременность длится 15 мес (457 дней), и поэтому наибольшее количество детенышей рождается в сухой сезон, т.е. Примерно с мая по август. Самки обычно рожают по одному теленку примерно через каждые 20-23 мес в течение примерно 15 лет. Во время родов мать подгибает задние ноги; при падении теленка с высоты на землю рвется пуповина.
Новорожденный, ростом ок. 2 м до макушки и массой ок. 55 кг, способен встать уже через час, а часто и через 10 мин после появления на свет. Он сосет молоко до 13 мес, но начинает общипывать листья уже в двухнедельном возрасте.
Обычно теленок остается с матерью еще 2-5 мес после окончания вскармливания. Смертность молодняка высока — до 68% телят гибнут в первый год жизни.
Самки жирафа достигают половой зрелости в возрасте 3,5 лет и максимальных размеров к 5 годам; самцы созревают к 4,5 годам и полностью вырастают к семи. В природе средняя продолжительность жизни составляет 6 лет, а максимальная — около 26. Рекорд долголетия в неволе — 36 лет. Источники информации:. — жираф, образ жизни, подвиды;. — жираф, размеры, шёрстный покров;.
— есть ли голос у жирафа; Последнее редактирование ответа:. Оставить отзыв.
Сафарі парк Самці сягають висоти 5,5 метра, маса — до 900. Самиці, зазвичай, трохи нижчі та легші. Шия в жираф надзвичайно довга, попри те, що вони, як і більшість ссавців, мають лише 7 шийних. Ця обставина збільшує навантаження на систему кровообігу, особливо щодо постачання кров'ю.
Тому серце жираф особливо сильне. Воно перекачує близько 60 літрів крові щохвилини, має масу 12 кг і створює тиск, утричі вищий, ніж у людини.
Але воно не здатне перенести навантаження, пов'язане із різким підійманням чи опусканням голови. Щоб такі рухи не викликали смерть тварини, кров жирафи має вдвічі більше кров'яних тілець, ніж у людини, і значно густіша. Також жирафи мають особливі запираючі клапани у великій шийній. Ці клапани переривають рух крові таким чином, що залишається тиск у головній, яка постачає мозок. Темний язик жираф дуже довгий, з добре розвиненими: тварина може його висовувати на 45 і здатна хапати ним гілки дерев. Голова жирафи Малюнок на тілі складається з темних плям, розташованих на базовій світлій поверхні. У кожної жирафи такий малюнок індивідуальний, аналогічно до відбитків пальців людини.
Нижня частина тіла жираф світліша та без плям. На голові в жираф — як самців, так і самиць — є два обтягнуті шерстю ріжки із потовщенням на кінцях. Часом трапляється й дві пари ріжків. На чолі нерідко є своєрідний наріст, який помилково можна прийняти за ще один (непарний) ріг. Очі чорні, вуха короткі.
Жирафи мають досить добрий, і. Це дозволяє їм завчасно помічати небезпеку. Добре контролювати місцевість допомагає, звичайно ж, і високий зріст. Своїх довгих родичів жирафи здатні помічати на відстані до кілометра. Вважається, що жирафи не мають голосу. Однак насправді вони спілкуються між собою на, нижчих від 20. Тому людина не чує цих звуків.
Жирафи вміють швидко бігати і у разі гострої небезпеки можуть бігти галопом зі швидкістю 55 кілометрів за годину. Тобто, на короткій відстані вони можуть перегнати. Зазвичай же жирафи ходять поволі, рухаються одночасно дві праві ноги, потім — обидві ліві. Через велику масу тіла та тонкі ноги жирафи можуть пересуватися лише твердою поверхнею. На болото ці звірі не заходять, а річки часом для них — це нездоланні перешкоди.
Цікаво також і те, що ці тварини, малорухливі на перший погляд, можуть досить добре стрибати, долаючи навіть перешкоди до 1,85 м заввишки. Сітчасті жирафи Тривалий час вважалось, що існує один сучасний вид у роді жирафа, який поділяється на підвиди залежно від місця походження та візерунку. Втім, 8 вересня 2016 було опубліковано результати дослідження, згідно з якими рід жирафа було розподілено на 4 види:. (Giraffa camelopardalis).
(Giraffa giraffa). (Giraffa reticulata). (Giraffa tippelskirchi).
Підвид Угандійська жирафа має великі коричневі плями нерівномірної форми. Ці плями поділені широкими білими смугами. Плями Масайської жирафи менші й ще темніші. Унікальні плями сітчастої жирафи.
Вони темні та багатокутні. Між ними є вузькі білі смужки, тому здається, що тварини вкриті сіткою.
Крім видів, наведених вище, у Північній Африці у прадавні часи існували підвиди, які вже зникли. На деяких зображеннях, які знаходять у, можна побачити жираф без плям. Тому не виключено, що північноафриканські підвиди мали рівномірний колір або не мали візерунків взагалі. Але є такі самі зображення жираф і з плямами, тому попередня теорія теж є об'єктом дискусій. Ареал. Жирафи живуть. У наші дні їх можна побачити на південь від пустелі, передусім у степовій місцевості Східної Африки.
На північ від Сахари людина винищила ще у давні часи: у часи вони існували в і на узбережжі. У поширення жираф знову значно скоротився. Найбільші популяції жираф нині маємо в і резерватах.
За оцінками 2015 року фондe зі збереження Жираф, загальна чисельність населення жираф складає близько 90000 осіб. Походження. Sivatherium giganteum Рання історія жираф пов'язана з всієї родини. Вони відокремились від інших.
Декілька мільйонів років тому пращури сучасних жираф заселяли всю Європу,. Ранній був періодом розквіту жирафових. Тоді вони досягли найбільшого різноманіття видів та найбільшого.
Велика кількість видів уже тоді відрізнялась могутньою будовою тіла та великими розмірами (особливо представники роду Helladotherium — дивись малюнок). У зв'язку зі зміною у більшість жирафових зникла. Залишилися лише два сучасні види: жирафи та окапі. В обох видів ще були короткі шиї, але з часом у жираф почалося видовження цієї частини тіла, що допомагало їм у пошуках їжі. Згідно з версією зоолога з Намібії Роба Сіменса, самці з довшою шиєю перемагали в традиційних бійках за самку, тому мали більше дітей.
Скелет Helladotherium — викопної жирафи Приклади викопних жираф: та. Палеотрагус. ( Palaeotragus, «прадавня антилопа») — це вимерлий рід великих, примітивних жирафових, що був поширений у Африці в епоху. Palaeotragus primaevus — старіший вид, його рештки знаходять у шарах раннього та середнього. Palaeotragus germaini належить до пізнього міоцену. Palaeotragus primaevus відрізняється від Palaeotragus germaini тим, що перші не мають ріжків.
Ці тварини були також меншими на зріст (близько 2 метри заввишки). Palaeotragus germaini мали одну пару ріжків та нагадували 3-метрову жирафу з короткою шиєю чи величезного окапі. Сиватерій. (інколи Сиватеріум, Sivatherium) — це вимерлий рід жирафових, що був поширений від Африки до Східної Азії (особливо в ). Африканський вид, Sivatherium maursium, іноді відносять до роду « Libyatherium». Sivatherium дуже схожі на сучасних окапі, але значно більші, до 2,2 м заввишки. На голові вони мали дві пари ріжків: широкі і великі (вони розташовані вище) та маленькі (вони знаходяться над очима).
Плечового поясу та шиї у цих тварин досить міцні. Це пов'язано із необхідністю тримати важкий череп. Спосіб життя. Харчування.
Жирафа харчується Як і усі, жирафи харчуються винятково рослинною їжею. Будова тіла та дозволяє цим тваринам харчуватися листками дерев — на висоті, де в них немає конкурентів. З дерев жирафи надають перевагу. Жирафа хапає гілку довгим, тягне її до рота та відкушує листя. При цьому вона відхиляє голову назад.
Завдяки будові язика та губ тварина не травмується, попри те, що гілки бувають досить гострими. Щоденно жирафа з'їдає близько 30 кг зеленої маси.
На це йде від 16 до 20 годин. Сплять жирафи досить мало, близько години на добу. Потрапляє до жирафи теж із їжею, тому без води ці тварини можуть обходитись декілька тижнів. За один раз жирафи можуть випити до 38 літрів води. Під час пиття жирафи широко розводять передні ноги, щоб опустити голову достатньо низько.
У такій позі вони найвразливіші для хижаків, тому п'ють лише тоді, коли впевнені, що загрози немає. Так само жирафи можуть підбирати їжу з поверхні, але таке трапляється лише в дуже голодні часи. Соціальність. Живуть жирафи поодинці або ж невеликими табунами, але не прив'язуються одне до одного.
Вираженої територіальної поведінки у жираф немає, а місцевість, яку вони обходять у пошуках їжі, може сягати до 100 км 2. Соціальна поведінка залежить від статі: самиці надають перевагу табунам від 4 до 32 особин, але склад таких табунів не постійний. Ієрархічні структури і поведінка жираф у табуні ще не до кінця з'ясовані.
Молоді самиці до досягнення статевої зрілості також складають невеликі окремі групи, після чого починають жити поодинці. Нерідко жирафи пересуваються разом із табунами чи, бо таким чином вони у більшій безпеці. При зустрічі двох дорослих самців часто відбуваються ритуальні поєдинки; жирафи стають один навпроти іншого та намагаються вдарити головою по шиї суперника.
У період парування поєдинки бувають агресивнішими; тоді один із самців може навіть знепритомніти від завданих пошкоджень. Часом поєдинки відбуваються коло дерева; тоді кожен із суперників намагається придавити іншого до стовбура. Випадків, коли жирафи використовують удари передніми ногами один проти одного, не спостерігалося. Удари такого типу використовуються лише проти хижаків. Самиця жирафи з дитинчам Розмноження. Парування жираф відбувається, зазвичай, між липнем і вереснем.
Триває 14—15 місяців. Зазвичай, самиця народжує лише одне дитинча. Народження відбувається стоячи, тому перше, що відбувається у житті нової особини — це падіння з двометрової висоти. Зріст новонародженого 1,8 м; маса тіла — близько 50 кг.
Через годину після народження дитинча міцно тримається на ногах, а вже через декілька годин починає бігати. У табун дитинча допускається лише через два — три після народження. Близько 18 місяців жирафи залишаються з матір'ю. У чотири роки жирафи досягають статевої зрілості. У шість років ріст тіла припиняється.
У дикій природі жирафи живуть до 25 років; у неволі — до 35. Міжвидова конкуренція. Через велетенські розміри тіла природних ворогів у жираф дуже мало. А тих, хто насмілюються нападати, тварини зустрічають ударами передніх ніг, якими можуть пробити будь-якому необережному хижакові. У заповіднику Етоша одного разу спостерігали, як встрибували на жирафу і перекушували їй шию. Однак такі випадки — це винятки щодо дорослих особин.
Молоді ж жирафи досить часто страждають від нападу левів, і. Попри захист матері, лише від 25 до 50 відсотків жираф доживають до дорослого віку. Жирафа і людина. У культурі.
Жирафа давно увійшла до культури людей — зображення жираф з'являються вже на ранніх гробницях. Як і сьогодні, хвости жираф дуже цінувалися, бо довге жорстке волосся використовувалося для виготовлення поясів та прикрас. В часи на північноафриканські популяції жираф полювали вже греки та римляни.
Іноді жираф навіть використовували для показів. Жирафи були мало відомі в Європі. Хоча у північній півкулі існує, воно являє собою відносно нову умовність і не має якогось походження. Жирафи, як і інші тварини, впливали на уяву людей. Тому образи цих велетенських ссавців є у творчості різних світу. Зображення жирафи у творчості. Тварину привіз Адмірал Жен Хе і передав її до зоопарку династії Мін Жирафи у зоопарках.
— Ейс та Бейс. — три самці: Пік, Перископ та Усмі. Полювання на жираф. В Африці на жираф полювали за допомогою копання ям та пасток. Тіла жираф використовували для виготовлення, для стрільби; одяг зі шкіри жирафи в багатьох народів уживався як символ високого.
М'ясо жираф жорстке, але їстівне. Полювання африканських племен на жираф ніколи не ставило під загрозу існування виду. Але білі поселенці стали полювати на жираф заради розваги, і чисельність тварин різко почала скорочуватися.
Протягом — століть значний рівень полювання, знищення місць існування та епідемії хвороб рогатої худоби, привезеної з Європи, скоротили популяцію жираф у два-три рази. Зараз жирафи досить часті у східноафриканських країнах та певних місцях Південної Африки, де популяція дещо відновлюється. Наприклад, у заповіднику нараховується близько 13 тисяч жираф. Західноафриканські підвиди залишилися лише у вигляді невеликого числа особин. У цілому цей вид не стоїть на межі вимирання, але це стосується деяких жираф. Сьогодні жираф тримають у багатьох зоопарках світу. Утримувати їх відносно легко.
Загрози. Кількість особин жираф у світі зменшилася на 40% за 15 останніх років, і вони продовжують гинути. Учені побоюються, що цей вид тварин виявився на межі вимирання.
Фахівці, які займаються спостереженням за різними видами тварин, в ході досліджень виявили, що поголів'я жирафів нестримно скорочується. Співробітники Фонду охорони жирафів представили звіти про дослідження, які це підтверджують. Головними причинами зникнення жираф названі сільськогосподарська діяльність африканських фермерів і. Учені заявили, що в даний момент незаслужено багато уваги приділяється африканським слонам. Хоча їх чисельність також йде на спад, але слонів поки що налічується близько 450 тис. Особин, тоді як жирафів — всього 80 тис. На усю Африку, повідомляє RedOrbit.
Ще в 2007 році учені заявили, що не менше шести різновидів африканських жираф знаходяться під загрозою повного зникнення через і з вини людини. Тоді дослідження біологів з і, котрі працюють в міжнародному товаристві охорони фауни і флори Fauna and Flora International, показало, що головними причинами масової загибелі тварин є збільшення площі посушливих районів, що розширюються внаслідок, а також діяльність людини. Так, браконьєри і безперервні військові конфлікти африканців привели до того, що популяція сітчастої жирафи, яка мешкає в, скоротилася до 2007 року з 27 до трьох тисяч особин. А деякі види жираф, такі як західноафриканська, нігерійська і, зараз представлені лише сотнею особин, що збереглися тільки в заповідних районах Кенії й. Цікаві факти. Слово «жирафа» походить від зарафа ( зіраафа, зурафа, زرافة) і означає «добре вдягнена» чи просто «висока». Уживається це слово у мовах приблизно з.
Якийсь час уживалося як синонім слова камелопард. Першу жирафу привіз до Європи у 46 році до н. е. (згідно з «Природничою історією» ). Потім жирафи з'явилися знову вже у,. То була тварина на ім'я.
Голос Жирафа
Жителі стародавнього називали жирафу camelopardalis, бо вона нагадувала їм суміш і. Звідси походить і назва жирафи: Giraffa camelopardalis. Між та 19 століттями жираф у Європі так і називали — камелопарди. Потім назва змінилася на сучасну, арабського походження. Час від часу з'являються повідомлення про те, що десь бачили білу жирафу. З одного боку, це можна тлумачити як, щось подібне до Золотого дракона чи Снігової людини. З іншого боку — є досить поширене явище, коли серед особин виду народжуються білі тварини.
Голос Жирафа Скачать
Їх називають. Як правило, це наслідок мутації, коли пошкоджується один із білків з тих, що необхідні для синтезу пігменту.
Голос Жирафа Мр3
Така ознака є рецесивною, і, хоча й передається нащадкам, та проявляється досить рідко. Проявів іншої поширеної серед ссавців забарвлення, серед жираф досі не виявлено. Також. Примітки. Має мультимедійні дані за темою:. у прадавні часи.
). Antelope Specialist Group (1996). Giraffa camelopardalis. 2006 IUCN Red List of Threatened Species. Retrieved on 05 May 2006. Bruce Bagemihl, Biological Exuberance: Animal Homosexuality and Natural Diversity, St.
Martin's Press, 1999; pp.391-393. Robert E. Simmons and Lue Scheepers: Winning by a neck: Sexual selection in the evolution of giraffe., 148 (1996): pp. San Diego Zoo giraffe fact sheet Retrieved 14 August 2006.